Стаття взята з газети "Ваше Здоров'я", www.vz.kiev.ua

Полтаву недарма називають Меккою вітчизняної стоматології: тут – єдиний в Україні профільний виш, прекрасні клініки, високопрофесійні фахівці, що застосовують новітні технології. Тож невипадковим є той факт, що перший стоматологічний „десант” в АТО на початку 2015 року був саме із Полтави. Поїхали кращі з кращих – адже у військово-польових умовах, за відсутності рентген-апаратів, мають працювати не тільки вмілі руки, але й досвід, професійна інтуїція, майстерність – задля спасіння зубів у бійців молодого віку, яким ще жити й жити й розбудовувати після війни країну…

Перший „десант”

DSC 0594

Стоматолог-волонтер полтавка Ірина Каптур займалася благодійною діяльністю ще з часів Майдану: доставляла ліки майданівцям із Полтави, сама брала участь у акціях проти тодішньої влади, а коли почалася війна на Сході, на повну включилася в допомогу нашим бійцям: збирала гроші на тепловізори й доставляла їх, деталі для автомобілів, каски, предмети першої необхідності, одяг, ліки тощо.

В АТО Ірина Каптур із таким гуманітарним вантажем побувала десятки разів. Якось, перебуваючи там, почула від бійця із передової: „Ірино,  ви ж лікар-стоматолог…  Організуйте нам стоматологічну допомогу – багато моїх побратимів скаржаться на зубний біль. А хороших фахівців  тут бракує…”

Так виникла ідея сформувати групу лікарів-стоматологів із Полтави, які б мали із своїм пересувним обладнанням та матеріалами приїхати лікувати пацієнтів у прифронтову зону. Вже повернувшись додому, Ірина звернулася до головного лікаря 4-ї міської лікарні, Заслуженого лікаря України Леоніда Куроєдова. Той, сам стоматолог за фахом, з готовністю відгукнувся. А невдовзі зателефонував: „Ірино, бригада готова…” За допомогою небайдужих колег і фірм-спонсорів роздобули хоч і старенькі, але розкладні крісла, компресори, сухожарову шафу, стоматологічне обладнання, матеріали, ліки, інструменти, дезинфікуючі засоби та ін. Медпрацівники 4-ї міської зібрали гроші й закупили вату й перев’язочні матеріали, санітарки й медсестри напекли три ящики пиріжків, а зв’язані ними заздалегідь шкарпетки вмістилися в один ящик. У кожну пару вклали зворушливого листа бійцям-захисникам.

DSC 0577

Вантажний транспорт організувала Ірина Каптур – туди все якраз і вмістилося, а п’ятьох медиків - лікарів і медсестер повіз у власній машині Леонід Куроєдов. Їхали як добровольці, власним коштом – без відрядження. У складі команди, крім організаторів,  були лікарі Наталія Лупаца, Володимир Веретельник, Василь Помаз, медсестри Яна Барсукова та Тетяна Людмирська.

Місцем перебування полтавських стоматологів став Лисичанськ. Тут для роботи колег місцеві лікарі виділили актовий зал лікарні, де розмістили 5 крісел: 4 – терапевтичних, одне – хірургічне.

„Ми  приїхали вранці, – згадує Ірина Каптур. – А вже в обід приймали перших пацієнтів. У підручнику з військово-польової хірургії вказувалося: якщо зуб не можна вилікувати за одне відвідування, його видаляють. Але, побачивши молодих, 25-30-річних хлопців, закрили очі на цю настанову й почали робити все, щоб максимально врятувати пацієнтам зуби”.

Інколи доводилося ставити бійцям по 8 пломб за одне відвідування. Фотополімерні матеріали давали гарантію міцності, але цей процес лікування для військових умов був занадто тривалим. Але, попри все, лікарі робили неможливе. Лікували пульпіти, периодонтити, пломбували канали (без рентген-контролю і за одне відвідування, страхуючи антибіотиками), видаляли зуби, реставрували їх, нарощували із штифта … У перший день прийняли 20 бійців із гострим болем. Їх привозили за 20-40 км від Лисичанська. Тому стоматологи викладалися повністю, працювали допізна, практично без перерви.

Вже наступного дня чутки про полтавських лікарів пронеслися хвилею, і під дверима почала збиратися черга по 20-30 чоловіків. Перші пацієнти розповіли, що лікування проводиться під анестезією, тому й бажаючих пролікуватися побільшало.

А одного разу Ірині Каптур зателефонував комбат: „Іро, їде „нульовка” – прийміть  у першу чергу…”

„Нульовка” – це ті позиції наших бійців, які знаходяться на відстані 200-300 метрів від території сепаратистів. Ясно, що полтавці особливо старалися для цих бійців,  ставилися до них із подвійною увагою.

Про ті перші дні роботи полтавських стоматологів розповіли українцям канали „1+1” та СТБ. Це якраз було 23-го лютого. Але ніхто: ні бійці, ні лікарі-стоматологи цей день не відзначали. „Не наше свято”, – говорили вони

DSCN0487

„Коли минув перший день роботи (а пробули ми в Лисичанську майже тиждень), я зрозумів, що стоматолог-професіонал на фронті – фахівець вкрай необхідний, – ділиться Леонід Куроєдов. – Адже хлопців брали на фронт без санації ротової порожнини. Тому її стан у багатьох був украй запущений. До того ж, стреси, харчування без вітамінів, шкідливі звички – куріння та інші  швидко руйнували зуби”.

Згадує Леонід Федорович такий епізод. Біля приміщення лікарні стоїть УАЗик із маскувальною сіткою, а біля нього – кілька бійців – худі, виснажені. У серці защеміло.

 „Хлопці, – гукнув він. – Це вам”, – і дістає з багажника автомобіля ящики із пиріжками й шкарпетками”. А в самого – сльози в очах.

„Ви ж тут тримайтеся – на вас уся надія! – говорить”

А ті, побачивши полтавські номери на машині, захоплено вигукують: „То це ви – стоматологи із Полтави?!” І вже сльози з’являються на очах у бійців…